Діти, школа, вчителі… Слова усім відомі і знайомі. Але в кожного свої спогади, емоції, почуття викликають вони. Найчастіше — це дитинство, сміх радість спілкування з друзями-однокласниками, веселі ігри, уроки, перерви, свята, походи… І вчителі, які спливають час від часу у твоїй пам’яті до кінця твоїх днів; від яких ти взяв щось для себе; слова, сказані ними, живуть в тобі і ти звертаєш на них увагу навіть у зрілому віці. Дивно, але так воно і є. Нікуди від цього не дінешся. Школа… Колись ти бурхливо жив у ній, вчився, швидко ріс і мужнів, а тепер вона живе в тобі тихо і непомітно, але завжди присутня, готова зринути у пам’яті в будь-яку хвилину. І деколи хочеться повернутися у її багатоголосся і дзвінку радість, в ту дитячу безтурботність, де все було так просто і легко. Хочеться відчути той політ фантазії на грані здійсненності. Це справді найкращі роки у житті людини. Тому й приходять ці думки з таким теплом і легкістю, тому й не забуваються шкільні роки. І хочеться сказати про школу і вчителів найкращі слова.

Сторінка 1.

Становлення школи.

Шамраївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів є однією з найстаріших шкіл Ульяновського району Кіровоградської області.

У 1879 році за наказом архієпископа Балтського Миколая його робітниками була побудована школа, яка в 1886 році стала називатись церковно-приходською.

Школа була розміщена в центрі села. В ній навчалися учні і жили вчителі. Навколо школи було посаджено великий садок, який обробляли учні.

Чисельність учнів у школі була невеликою, всього 100 чоловік, серед яких було лише сім дівчаток. Тут було по два класи, в кожному класі по дві групи вчителів: 1-3 класи і 2-4 класи.

Навчання велося українською мовою, обов’язковим було вивчення Закону Божого. Крім основних предметів: української мови, математики викладались співи, а для дівчаток – рукоділля.

В 1915 році Шамраївська школа зміцніла, розширився і збільшився контингент її учнів, збільшилась кількість вчителів. Навчання стало наближатися до тодішнього європейського стандарту.

Сторінка 2

Радянський період.

В 1929 році колишню попівську хату було передано під початкову школу, в ній навчалося приблизно 30-35 дітей, існував піонерський загін, організований в цьому ж році. Вожатим загону був комсомолець-виробничник Вдовиченко.

В роки голодомору в школі було організовано їдальню. Учням давали раз в день соєвий суп.

Зі спогадів Мазур Рози Йосипівни, першої піонервожатої школи.

Старшою піонервожатою Шамраївської семирічної школи я розпочала працювати в 1937 році

Поступово в школі виросли старші класи, було організовано піонерську дружину, в якій налічувалося 6 загонів, приблизно 150 піонерів.

Гончарук Володимир Володимирович, працював вчителем до війни.

Загинув на фронті під час Великої Вітчизняної війни.

На початок Великої Вітчизняної війни в школі нараховувалось біля 300 учнів з першого по сьомий клас.

В роки Великої Вітчизняної війни школа не працювала.

Вчителі школи 1947р.

Починаючи з 1948 року, вона називається семирічкою.

З налагодженням мирного життя покращуються умови навчання. Особливістю учнівського контингенту цього періоду є те, що класи були різновікові, в одному класі могли навчатися діти 7-ми і 9-ти років, які не навчались під час війни. Як приміщення школи використовувались різні будівлі. Молодші класи в різний час навчались в сучасному приміщенні сільського дитячого садка та шкільної їдальні, яка , в свою чергу, була перебудована з колишнього будинку сільського священика.

В 1951 – 1959 рр. навчання велося в дві зміни. З 1951 року працювала і початкова школа (куткова) на Шамраївському відділку бурякорадгоспу.

В школі надавалась велика увага організації дозвілля та занять учнів після навчання. Тут працювали гуртки: юних натуралістів, фото-художник, драматичний, співочий, літературний, танцювальний та художньої гімнастики.

У вересні 1952 року, відповідно до заходів щодо подолання неписьменності дорослих, відкрито Семирічну школу сільської молоді при Шамраївській семирічній школі масового навчання, з вересня 1953 року – вечірня школа. Вчителем першого класу вечірньої школи призначено Дорошенка Василя Андрійовича.

Побутові умови жителів села у перше повоєнне десятиліття були важкими, тому забезпечити всім необхідним для навчання своїх дітей вони змоги не мали. Не вистачало підручників, їх потрібно було купувати, іншого шкільного приладдя, писали перами та чорнилом, чорнильниці-невиливайки були рідкістю. Тодішні учні згадують, що чорнильниці носили до школи в руках, щоб не розлити чорнило , пера здебільшого прив’язували до палички чи олівця. Опалення в школі на цей час було пічне, опалювальний сезон розпочинався з листопада місяця. Про це свідчить Наказ по школі № 40 від 1854 року « … розпочати опалення з 22 листопада 1954 року. Завгоспу школи видавати вугілля на кожну піч по 8 кг., дров по 4 кг.»

З 1959 року навчання проводилось в одну зміну. Класних приміщень не вистачало, тому класи розташовувались в приміщенні колишньої сільради (просто сільська хата по вулиці Чернишевського), в шкільній їдальні, де навчались 5 – 6 класи і також була їдальня, та основному корпусі, продовжувала діяти куткова школа на території ІІІ бригади відділку ім. Кірова.

З 1960 року школа стала восьмирічкою.

В школі продовжували працювати гуртки, в яких учні школи мали змогу розвивати свої нахили та творчі здібності. В 1961 навчальному році тут працювали такі гуртки: юнатів – керівник Крушинська О.Д., фізкультурний – керівник Корніцький А.Т., літературний – керівник Коваленко Л.С., драматичний – керівник Крохмалюк Л.Д., історико-краєзнавчий – керівник Бруньківський І.Я., рукодільний – керівник Батуринська Л.О., кіно механічний – керівник Павлік П., технічний – керівник Дорошенко В.А., співочий – керівник Антипіна З.Г., музичний – керівник Стравінська Л.В., балетний – керівник Полігецька Л.А. Стало традицією щорічно в травні проводити внутрішкільну спартакіаду з легкої атлетики, на якій змагалися з бігу на 60 метрів, стрибків в висоту та довжину, метання малого м’яча. Показово те, що переможців нагороджували, крім грамот, ще й книгами.

На шкільній спартакіаді

В квітні - травні з стійким потеплінням води у водоймах, обов’язковими були прогулянки до річки та купання дітей, що перебували на продовженому дні. Вихователів зобов’язували дотримуватись техніки безпеки при купанні дітей.

Кожного навчального року у вересні – жовтні учні школи допомагали працівникам бурякорадгоспу збирати та очищати кукурудзу. Наприклад, восени 1963 року учнями школи було очищено 6000 центнерів-качанів, та на площі 80 га. назбирано 240 центнерів кукурудзи. По підсумках роботи учням та класним колективам, які добросовісно працювали, оголошено подяки, з занесенням в особові справи та щоденники, нагороджено книгами. На протязі року учні школи також залучались до збору металолому та макулатури. Між класами організовувалось змагання по здачі металолому та макулатури. Підсумки змагань підводились на піонерських класних зборах та загальному зборі шкільної піонерської дружини. Переможців змагань нагороджували перехідним червоним вимпелом.

В цей же час продовжувала працювати заочна школа, навчання в якій проходило з понеділка по четвер. На забезпечення виконання Закону про всеобуч, за мікрорайонами села закріплювались вчителі та піонерські пости, на які покладалось завдання залучення малописьменних жителів села до заочної школи., а також продовжувалось навчання неписьменних, за яке відповідав вчитель Дорошенко В.А.

Починаючи з 60-х років при школі в літній період працював шкільний оздоровчий піонерський табір , в якому відпочивало від 60 до 100 дітей. Життя шкільного оздоровчого табору було змістовним та цікавим, організовувались екскурсії на різні підприємства м. Ульяновки, до м. Умані (парк «Софіївка» та краєзнавчого музею). Учнів - відпочиваючих підсилено харчували, табір був добовий, з денним та нічним сном.

Екскурсія в с. Кримка.

В 1963 році було добудовано ще один корпус школи, де розмістились учні молодших класів. Опалення залишалось пічним, часто самі учні підкладали дрова та підсипали вугілля в печі. Жителі села, тодішні учні, згадують, що писали дерев’яними ручками з пером, носили чорнильниці-невиливайки, підручники купували, була обов’язковою шкільна форма, в святкові піонерські дні – піонерська (синя юбка, біла кофтина і пілотка) , спортивних костюмів не було, тому на уроки фізкультури одягали байкові шаровари і «бобочку»- байкову кофтину. Уроки фізкультури та спортивні змагання проводились на спортивному майданчику за школою. Дівчатка – учениці носили портфелі, а хлопці – брезентові сумки. В школі були організовані «тимурівські команди», які у вільний від навчання час допомагали пенсіонерам села носити воду, рубати дрова, копали та садили городи, виконували іншу хатню роботу. На перервах та в групах продовженого дня улюбленими іграми були «Котик і мишка», «Другий зайвий», «Платочок», «Доньки – матері», «Море хвилюється раз…».

Випускники школи 1963р.

З 1966 року з приєднанням села Шамраївка до м. Ульяновки школа отримала статус Ульяновської восьмирічної школи №3. В цьому ж році за ініціативи бібліотекаря школи Струтинської Н. С. в школі було організовано історико – краєзнавчий музей, який включав такі відділи :

1- дореволюційний період;

2 – період соціалістичного будівництва;

3 – Велика Вітчизняна війна;

4 – період розгорнутого соціалістичного будівництва;

5 – відділ природи.

У цьому ж році учнями школи було зібрано 350 кг. Макулатури, а виручені кошти були переведені на рахунок РК ВЛКСМ(У), а потім у м. Краснодон на будівництво музею молодогвардійців.

1969 – 1970 навчальний рік був присвячений підготовці та святкуванню 100-ї річниці від дня народження В.І.Леніна. В школі проводився цілий ряд заходів, присвячених цій події. Це і Ленінські уроки, і оформлення куточків і Ленінських кімнат, ленінські заліки, тощо.

В травні 1970 р. з учнів 6 – 8 класів школи було створено батальйон для проведення районних змагань по військовій грі «Зірниця». Командиром батальйону призначено Климчука Д.Д., замполітом – Дорошенка В.А., керівником сандружини – Недбайлюк Л.А.Шкільна команда на цих змаганнях зайняла третє місце.

З жовтня 1970 року в шкільний ефір регулярно, один раз на тиждень, виходила шкільна радіогазета, редактором якої було призначено вчительку української мови та літератури Загубелюк К.П.

Продовжував діяти історико-краєзнавчий музей, при якому було створено з учнів та вчителів школи раду музею, яка працювала над поповненням музею новими експонатами, матеріалами, організовувала екскурсії.

Влітку при школі, як і раніше, працював оздоровчий піонерський табір. Організовувались екскурсії для учнів до м. Києва, м. Умані, с. Красногірку.

З 1977 року і до 1992-го школу очолювала Загубелюк Катерина Павлівна, вчитель української мови та літератури.

В цьому ж році розпочинається капітальний ремонт шкільних приміщень. За сприяння тодішнього директора Ульяновського цукрокомбінату Фінника Павла Антоновича, який найняв бригаду будівельників з м.Умань, виписав необхідні матеріали, сам особисто приїздив, перевіряв хід робіт було капітально відремонтовано підлоги, класи, в центральному коридорі постелили нову підлогу з мармурової крошки, відремонтували стелі, добудували веранду до центрального входу, кухню школи оснастили електроплитами, придбали жарочну шафу, електром’ясорубку, почав працювати шкільний буфет.

Загальний вигляд школи

На шкільному подвір’ї

Вхід на шкільний стадіон прикрашає спортивна арка.

Шкільна їдальня

В шкільній їдальні.

В цей період в школі працював трудовий табір «Світанок», школа мала наділ землі, висівали сорго, робили заготовку на віники, продавали. За виручені кошти купили два кольорові телевізори, програвач. Школа мала кролів, бичка, пару коней.

Господарські приміщення школи.

Крім збору металолому та макулатури учні школи залучались до заготівлі лікарських трав.

В школі велика увага приділялась розвитку творчих здібностей учнів. Працював шкільний хор, вокальна група, готувались читці, співаки.

Виступ шкільного хору в сільському будинку культури.

Працював драматичний гурток керівником якого була Загубелюк К.П. Учасниками гуртка було інсценовано казку «Попелюшка», поставлено виставу за творами Т.Г.Шевченка «Назар Стодоля», Г.Квітки-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці», відзначали інсценізаціями обрядові свята, проводили вечорниці. Активними учасниками драмгуртка були Тіторенко Лілія, Тарасенко Сергій, Животовський Микола, Ладиженська Оксана, Черевко Олександр, Добрановська Ольга, Гончар Наталка.

Також при школі працював філіал Ульяновської музичної школи по класу баяна. Тричі на тиждень вчителька музики Муха С.І. проводила заняття з майбутніми баяністами. Троє з її учнів стали професійними музикантами це Качур В., Ровенський О., Тарасенко С. Світлана Іванівна створила ансамбль ложкарів, вчила грі на народних інструментах.

19 квітня 1980 року педагоги та учні школи прилучились до Всесоюзного Ленінського суботника присвяченого 110 –тій річниці з дня народження В.І.Леніна. Учнями школи було впорядковано шкільну садибу, парк «Ювілейний», парк «Пам’яті героїв», братську могилу, висаджено каштанову та липову алеї та алею туй і ялинок «Юність».

За підсумками районного соціалістичного змагання серед установ народної освіти району по підготовці до нових 1979 -1980 та 1981 – 1982 навчальних років Ульяновська восьмирічна школа визнана переможцем та нагороджена перехідним Червоним прапором райкому Компартії України, районної Ради народних депутатів та райкому ЛКСМУ.

Підписання договору про соцзмагання з педколективом Кам’янобрідської середньої школи

Учителі школи систематично брали участь у районних оглядах – конкурсах художньої самодіяльності, спортивних та туристичних змаганнях, на яких неодноразово здобували призові місця. Так 13 квітня 1986 року в районному Будинку культури «Мир» відбувся огляд художньої самодіяльності педагогічних колективів району, присвячений 70 – ти річчю Великої Жовтневої соціалістичної революції. Від школи виступили: хор, жіноча та чоловіча вокальні групи, представлені номери художнього читання, народних та бальних танців. За активну участь у конкурсі вчителям – учасникам були винесені подяки.

Не відставали від вчителів і учні. Почесною грамотою відділу народної освіти Ульяновського райвиконкому був нагороджений танцювальний та хоровий колективи Ульяновської восьмирічної школи №3 за високу виконавську майстерність на огляді дитячої художньої самодіяльної творчості, присвяченому ХХУІІ з’їздові КПРС (1986р.) . Диплом отримала команда школи за зайняте перше місце в районних туристичних змаганнях, присвячених 70 – ти річчю Великого Жовтня (1986р.) та команда санітарів школи за зайняте перше місце на цих змаганнях.

Почесними грамотами були нагороджені ансамбль народних інструментів (1988р.) та ансамбль баяністів школи (1989р.) за активну участь в районних оглядах самодіяльної творчості школярів.

Після розпаду Радянського Союзу і проголошення незалежності України Шамраївська школа повернула собі статус сільської. З відокремленням села Шамраївка від міста Ульяновка з 1992 року школа стала називатись Шамраївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, в школі було відкрито навчання старшої ланки – 10 – 11 класів. З 1994 року навчальний процес переведено на п’ятиденний навчальний тиждень. В ці ж роки в зв’язку з аварійністю будівлі школи Кіровоградським обкомом КПУ було прийнято рішення про будівництво нового шкільного приміщення за державний кошт. Було виготовлено проект будівлі за сучасними вимогами: з просторим спортзалом, басейном, теплицею. Розраховано школу було на 350 учнів. Але вже розпочате будівництво надовго було заморожено . В роки становлення незалежної України, через економічну кризу, яка охопила всю країну, продовжувати будівництво стало неможливо. З поліпшенням економічної ситуації в країні на початку 2000-них років будівництво було відновлено.

Сторінка 3

Нова школа.

Минуло майже двадцять літ,

Як почали будову.

І ось, нарешті, ми усі

Йдемо у нову школу.

Та не в стару, а у нову –

Сучасну і красиву,

Яку обладнано для нас

Старанно і дбайливо.

Стрибають зайчики в шибках.

В руках у учнів квіти.

І радість в кожного в очах.

Чому ж нам не радіти?

Сьогодні вперше відчиня

Нам нова школа двері,

І нас чекатиме щодня

Гостинна ця оселя.

Усім спасибі, хто для нас

Наблизив новосілля,

І будем вдячні повсякчас

Ми вам за цю подію.

Уклін батькам і вчителям,

Прорабу і громаді,

Усім шкільним працівникам,

Підрядникам й бригаді.

Спасибі тим керівникам,

Хто виділяв нам кошти.

Уклін низький і щирий вам.

Хай Бог всього дає вам вдосталь.

Приємно нам до школи йти.

В дім світлий й радісний для нас.

Зичим миру, довголіття,

Щастя, радості і сили.

Осінь 2008 – го року стала визначною в житті школярів, вчителів, батьків всіх жителів села – гостинно відкрила двері нова, простора і дуже гарна школа. Закінчення будівництва стало можливим за сприяння Кіровоградської ОДА та її голови Моцного В.К., районної ДА, яку на той час очолював Блажко Д.Г., сільського голови – Осієвського В.В.

Влітку 2008 року вчителі разом з батьками облаштовували класні кімнати, шкільне подвір’я, висаджували перші квіти та дерева біля нової школи.

І ось, нарешті, 4 жовтня 2008 року відбулося урочисте відкриття школи. На ньому були присутні Голова Кіровоградської ОДА Моцний В.К., виконуючий обов’язки РДА Блажку Д.Г., завідуючий районним відділом освіти Луценко В.Б., Голова сільської ради Осієвський В.В.

Через десять днів, 14 жовтня 2008 року, відбулася ще одна радісна подія – шкільне новосілля, на яке завітали депутат Верховної Ради 3, 4 скликання Супрун Л.П., заступник РДА Футоран Н.К., голова районної Ради Сулима М.М., завідуючий районним відділом освіти Луценко В.Б.

Учні, вчителі, батьки, жителі села щиро дякували будівельникам, держадміністрації за те, що їх діти тепер мають можливість навчатися в великих, світлих класах.

Особливо вони були вдячні обласній держадміністрації за цінний подарунок – новий комп’ютерний клас, укомплектований не тільки новими комп’ютерами, а й всіма необхідними меблями.

Класи обладнали новими меблями, навчальними

дошками. І знову розпочалась робота. Кожний вчитель творчо, з натхненням

почав оформлення свого кабінету. Тепер в школі кожна класна кімната, кожний кабінет мають свій неповторний вигляд.

Навколо школи висаджено десятки дерев: горіхів, берізок, лип, калини, тощо; з ранньої весни і до пізньої осені на клумбах буяють квіти , перед школою розкинувся розарій, закладено невеликий куточок зимового саду, все це стало можливим завдяки невтомній праці вчителя трудового навчання Манесика Д.Н. та бібліотекаря школи Шелєпової Т.М.

Гордість нашої школи

Школа! Школа! Дитинство крилате!

І чарівної юності дні.

На тепло і на радість багате,

На веселі розваги й пісні.

Ми жили тут завзято й цікаво.

Всі учились, дружили й росли.

Справ цікавих було в нас на славу!

В школі ми все на світі могли!

Ми не знали де дійсність, де казка,

Бо у мріях чарівних жили.

Зігрівала любов нас і ласка,

З класу в клас ми мужніли й росли.

Вилітаєм, як бджоли на квіти.

Кожен з нас полетить хто куди.

А для школи лишились ми — діти…

Назавжди, назавжди, назавжди…

Найбільше кожна школа пишається своїми випускниками. Не є винятком і наша Шамраївська загальноосвітня школа. Наша школа може гордитися своїми учнями, які стали льотчиками: Льошенком Степаном Афанасійовичем, Мишоловкою Андрієм Карповичем, Мишоловкою Борисом Карповичем, Ярком Валерієм Сергійовичем, Чернієнко Сергієм Миколайовичем, стюардесою міжнародного класу Кабаченко Валентиною Григорівною.

Зі стін нашої школи вийшла в гомінке життя і стала інженером Ковальчук Аза Родіонівна, стали інженерами - будівельниками брати Пастернак Сергій Олексійович та Пастернак Олександр Олексійович, працює інженером в Одеському порту Заїка Людмила Прокопівна.

Лікують маленьких діток наші випускники: лікарі Мишоловка Галина Ананіївна, Філіпчук Лариса Миколаївна, працюють лікарями в Одесі Негрецька Тетяна і Негрецька Оксана, в районній лікарні працюють медсестрами Гаврилюк Оксана Леонідівна та Ковалішина Валентина Василівна, Хомчик Марина, Колядніцька Люба, в нашому медпункті – медсестрою Гарбазей Олена Петрівна.

На колгоспних і радгоспних ланах трудилися і вирощували хліб комбайнери і трактористи: Мишоловка Карпо Федотович, перший в районі одержав орден Леніна ще в 1938 році, Мишоловка Леонід Борисович, Мишоловка Ананій Федотович, Пастух Леонід Омелянович.

Зі стін нашої школи вийшло багато учнів, які посвятили своє життя навчанню і вихованню дітей. Це Данилова Людмила Євгеніївна - колишня учениця і колишній директор школи, Тітаренко Микола Едуардович – учитель фізкультури, директор Данилобалківської школи, Майка Надія Леонідівна, Климчук Надія Карпівна, Загубелюк Вікторія Аркадіївна, Тітаренко Валентина Едуардівна, Савранська Алла Олексіївна, Гагаріна Оксана Іванівна, Пастух Людмила Іванівна. І сьогодні працюють в школі її колишні випускники: Бабалич Світлана Василівна, Побережець Людмила Миколаївна, Мишоловка Тетяна Сергіївна, Руднік Наталія Олексіївна, Шелєпова Тетяна Миколаївна, Манесик Дмитро Никифорович, Заїка Олена Сергіївна.

Стали працівниками міліції Добрановський Василь Дмитрович, який працює начальником міліції Одеського порту, Корнєєв Олег працює слідчим Ульяновського райвідділу внутрішніх справ, Гончарук Микола Миколайович, працівник налогової поліції, Байдюк Олександр Миколайович - працівник прокуратури. Закінчили школу і працівники правових органів – Тітаренко Володимир Едуардович, колишній суддя Ульяновського нарсуду, набули професії юриста Мишоловка Тетяна та Осадчук Алла, Льошенко Олександр.

Особливою гордістю школи є ті учні, які закінчили школу з відзнакою. Це – Тітаренко Вадим Володимирович, який закінчив школу з золотою медаллю у 2001 році. Наступний навчальний рік подарував школі ще трьох медалістів: Бабалича Олега Олександровича, Заїку Тараса Віталійовича, Гончарука Василя Миколайовича, які закінчили школу з срібними медалями.

Бабалич Олег успішно закінчив Уманський філіал європейського університету і тепер працює у відділенні Аваль банку м.Кіровограда на посаді провідного економіста.

Гончарук Василь успішно закінчив автоматико-енергетичний факультет Кіровоградського Державного технічного університету в 2008 році та психолого-педагогічний факультет Соціально-педагогічного інституту педагогічної академії у 2007 році і тепер працює в Кіровоградобленерго інженером групи по видачі технічних умов.

Льотчики, інженери, лікарі, шофери – всі ці люди вийшли зі стін нашої Шамраївської школи і вчили їх вчителі, багатьох з яких вже немає серед нас.

Згадаємо про них колишніх і сьогоднішніх вихователів дитячих душ.

Школо, ти для мене, мов колиска,

Строга, чемна, радісна й шумна.

В тобі завжди дихає дитинство,

Кожен вчитель – син твій і дочка

Внуки-учні – соняха зернинки

Побіжать за парти в ранній час,

В твоїх вікнах зайчики – сніжинки

Ніжним світом знов зігріють клас.

Директори школи:

Бруньківський І.Я. Ткачук І.Г Причинін М.Г.

– 1959р. 1959 – 1963р. 1963 – 1966р.

Данілова Л.Є. Ільчевський Ю.В. Бугайський Г.Л.

1966 – 1969р. 1969 – 1975р. 1975 – 1977р.

Загубелюк К.П. Субота М.І. Мартиненко В.О

1977 – 1992р. 1992 – 1993р. з 1993р.

Є вища суть: це те, що не купити,

Є вища роль: вона проста, як хліб, -

Уперто рухатися нивою освіти,

За плугом правди, безліч довгих діб.

Учителю, ти вище всіх довкола,

Учителю, ти – нації ядро,

Інстанція найвища – саме школа,

Де ти куєш Майбутнє і добро!

Плекає педагог майбутність долі –

Яких за десять, за п'ятнадцять літ

Несе в собі всі долі ясночолі,

Які лиш потім світлом йдуть у світ.

Учителі, найкращі наші люди!

Плекають нас для всіх крутих доріг.

Це вчителі, найкращі наші люди,

Готують старт для всіх крутих доріг.

Вчителі школи, що працювали в ній у 1930-х – 1980-х роках

Субота Микола Григорович.

М.Г.Субота народився в 1914 році. Після закінчення сільської школи три роки працював на шахті. З 1933 по 1936 рік працював учителем Вільхівської школи З 1936 по 1977 рік працював в Ульяновській восьмирічній школі №3 вчителем історії та географії. До війни три роки був директором, після війни 15 років завучем цієї школи.

Микола Григорович - учасник Великої Вітчизняної війни. В ті грізні роки він, як і мільйони інших , став в ряди Червоної армії на захист Вітчизни.

Весною 1945 року з Перемогою повернувся додому. Вітчизна високо оцінила його бойові подвиги, нагороджений медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною», та іншими (всього 8 медалей). Крім бойових нагород, є і трудові, тому, що все своє життя він присвятив вихованню підростаючого покоління. Він віддавав своє гаряче серце, палку любов і свої знання тим, хто із цікавістю і жадобою ловив кожне слово вчителя, який вмів це слово донести дітям. Батьківщина високо оцінила заслуги Миколи Григоровича. Він нагороджений медалями «За трудову доблесть», «Ветеран праці», має значок «Відмінник народної освіти», занесений до книги пошани профспілкової організації Ульяновської восьмирічної школи.

Щербатова Катерина Петрівна на протязі багатьох років працювала вчителем математики. Вісімнадцять років була заступником директора Ульяновської восьмирічної школи №3 по навчальній частині.

За багаторічну і бездоганну працю Щербатому Катерину Петрівну відзначено грамотами Міністерства освіти УРСР, грамотами обкому та райкому партії, районного відділу народної освіти, медаллю «За доблестный труд», кілька років нагороджувалась знаком «Переможець соціалістичного змагання» та нагрудним знаком «Відмінник народної освіти». Працюючи в школі і вже перебуваючи на пенсії, Катерина Петрівна вела велику громадську роботу.

З 1961 року обиралася депутатом Ульяновської міської та районної Рад народних депутатів трудящих. 24 серпня 1978 року занесена до «Книги пошани» Ульяновського райвно за багаторічну і сумлінну працю на посаді заступника директора по навчально-виховній роботі та за велику роботу по впровадженню передового досвіду серед вчителів школи та до шкільної «Книги пошани» рішенням загальних профспілкових зборів при Ульяновській восьмирічній школі.

Загубелюк Катерина Павлівна. Спогади.

Я, Загубелюк Катерина Павлівна, народилася 3 січня 1938 року в с. Розношенці Ульяновського району, Кіровоградської області в сім’ї колгоспників. Народилася в час «передгроззя», бо вже на третьому році життя зазнала страшних років війни. Моє покоління, і я в тім числі, не побачило радості дитинства, зростало в голоді, холоді, нестатках.

В 1944 році пішла до першого класу Розношенської школи. Перша вчителька Ніна Станіславівна стала другою матір’ю. Любили її діти за чуйне серце, ласку, вона стала для нас зразком для наслідування.

Важкі то були шкільні роки: голод, що чорнило

замерзало, безхліб’я, одяг з чужого плеча. Писали на випадково придбаному папері. Пам’ятаю, мати купила мені першу книжку – буквар. Який-то він був красивий, які картинки гарні. Але був він на російській мові. Та в моїх ровесників і такого не було. У мого однокласника Віктора була «груба» книжка «Казки братів Грімм». Ми в чергу ставали щоб одержати цю книжку хоч на день-два. Читати я навчилася швидко, писала гарно, а от з математикою було гірше. В середніх класах запам’яталася вчителька української мови та літератури Олена Несторівна Олейник. Саме вона привила мені любов до рідного слова, до художньої літератури. Бувало, зайду в бібліотеку школи (а вона ютилася в кімнаті сусідів школи), побачу полиці з книгами і думаю: «От якби прочитати ці книжки всі!» Вибирала «товсті» книжки, часто не все й розуміла про що читала. Та як там не було, а любов до літератури я винесла із стін своєї школи на все життя.

І коли постало питання ким бути, я вибрала саме професію вчительки мови та літератури.

Трудовий шлях почала з 6-ти років. Мати працювала в колгоспі, заробітки були мізерні, сім’ї ( а нас було троє: мати, бабушка і я) було важко вибиватися зі злиднів. Довелося держати невелике господарство: птицю, корову, свиню. Корова була нашою годувальницею. То вже в 6 років я стала пастушком. Пригнавши корову з пасовиська, виганяла пасти свиню з підсвинком.

Коли трохи підросла, після школи ходила допомагати матері на колгоспних роботах, коли вона не вкладалася в «норму». Бабушка теж працювала в городній бригаді до глибокої старості. Про якісь ласощі і мови не могло бути: не було за що купувати.

Закінчивши 9 класів, пішла працювати в колгосп ім. Калініна, вийшла заміж. А потім, вже маючи сім’ю, закінчила 10-й клас Розношенської середньої вечірньої школи, одержала атестат з гарними оцінками і зразу ж , того таки року, 1962, поступила до Уманського педагогічного інституту на факультет української мови та літератури. А через 2 роки перевелася до Кіровоградського педагогічного інституту ім. Пушкіна і закінчила його успішно 1968 року, одержавши спеціальність учительки української мови та літератури.

Була комсомолкою, а 1977 року стала комуністкою.

З 1954 року працювала в колгоспі в ланці, потім стала завідуючою дитячим садком. 1963 року сім’я переїхала в с. Шамраївку на постійне місце проживання. Я влаштувалася в Шамраївську восьмирічну школу на посаду виховательки групи продовженого дня. А 1969 року одержала призначення на посаду вчительки української мови та літератури в цій же школі.

На моє щастя, я зустріла добрих людей, талановитих вчителів. Для мене, молодої вчительки, був взірцем педагога вчитель історії та географії Субота Микола Григорович. Які гарні уроки він давав, як вміло володів класом. Його любили всі: учні, вчителі, батьки. Хотілося стати схожою на цього талановитого педагога. Я в нього вчилася майстерності роботи з учнями, цього викладацькому вмінню.

Запам’яталися з тих часів вчителі Дорошенко Василь Андрійович, Дорошенко Рома Мар’янівна, Субота віра Євсеївна, Орищенко Ганна Андріївна,

Дякую долі, що розпочинала я педагогічну працю під керівництвом завуча школи Щербатової Катерини Петрівни. Справжній керівник і організатор, чуйна, добра і разом з тим вимоглива, Катерина Петрівна вміла розуміти душу вчителя, побачити «золоте зерно» в роботі кожного, наставляла, допомагала. Про неї – найкращі спогади.

1977 року я була призначена директором Шамраївської восьмирічної школи і працювала аж до виходу на пенсію 1992 року.

В особі завуча Щербатової Катерини Петрівни я одержала доброго вчителя керівництва педколективом. Займалась самоосвітою, їздила на курси, запозичувала досвід роботи директорів інших шкіл. Багато дав Кіровоградський інститут удосконалення вчителів, часто входила в склад делегації нашого району по запозиченню передового педагогічного досвіду директорів інших районів нашої області. Створила власну бібліотеку з 870 книг, мала під рукою потрібну методичну літературу, періодику тощо. Посада була не з легких, але благородна.

Катерина Петрівна пішла на заслужений відпочинок, а на зміну їй прийшла Валентина Остапівна Мартиненко. Ми з нею знайшли спільну мову і разом творили колектив однодумців-вчителів, що створювали славу школі.

Запам’ятався весь колектив, як одна сім’я, якому було під силу долати досягнення передової педагогічної праці.

З етапу на етап переходила радянська школа до вдосконалення. Важко входила в практику кабінетна система навчання, але зустрінута вона була вчителями схвально. Почалось змагання зі створення кращого кабінету з предмета. Удосконалилась праця вчителів. Адже весь дидактичний матеріал, наочність, ТЗН були для вчителя під рукою. Покращилася успішність учнів. Переможцем стала вчителька російської мови а літератури Руденко Роза Миколаївна. До неї йшли колеги вчитись і вона ніколи і нікому не відмовляла. Уроки проводила цікаво, насичено, ефективно. Гарним був кабінет української мови та літератури(вчитель Ткач Н. Г.), біології та хімії (вчитель Мартиненко В. О.), історії та географії ( вчитель Климчик Д. Д.), фізики (вчитель Барський В. О.)

Особливо потрібно відзначити роботу вчителя фізкультури Корніцького Анатолія Тимофійовича. У всіх школах району були спортивні зали, а в нас пристосований коридор і одна з навчальних кімнат. Але вчитель-ентузіаст Корніцький А. Т. поставив роботу так, що все необхідне для розвитку фізичного здоров’я учнів у нас було. Спортивна площадка була кращою серед шкіл району. На районних змаганнях учні одержували призові місця, мали цілу серію кубків, грамот. Анатолій Тимофійович вмів заохотити учнів, завжди життєрадісний, «запалював» дітей на досягнення гарних результатів. При атестаціях Анатолій Тимофійович одержував звання «кращий вчитель», «старший вчитель». До нього по науку їздили його колеги з району.

А між вчителями початкових класів йшло змагання на кращий клас – кабінет, на використання досягнень колег з інших шкіл.

Як дружня сім’я, працювали Бабалич Світлана Василівна, Барська Тетяна Григорівна. Заїка Зіна Тарасівна, Бордунова Наталя Федорівна. Вони були заспівувачами всіх добрих справ. Справжнє задоволення одержувала директор і завуч, відвідуючи їхні уроки. Викладали на високому науково-педагогічному рівні основи наук, працювали без другорічництва. Вміли організовувати самостійну роботу учнів.

При мені в освіту входила практика атестації вчителів. Потрібно було відвідати необхідну кількість уроків, дати аналізи, написати висновки, дати характеристику роботі кожного вчителя, що атестувався, представити атестаційній комісії книгу відвіданих уроків, відстояти вчителя на засіданнях атестаційної комісії. А це все – праця. Мало було 24 годин на добу. А ще перевірки школи інспекторами РВНО, обл. ВНО. Та яких тільки перевірок не було. А все ж таки то були гарні роки.

За час мого директорування вчителька рос. мови та літератури Руденко Р. М. була нагороджена медаллю «Знак Пошани», вчителька укр.. мови та літератури Ткач Н. Г. одержала звання заслуженого вчителя України, три вчителя стали вчителями – методистами, три – старшими вчителями. Майже всі хто атестувався, одержали відповідні категорії.

Кращого ентузіаста медичної справи ні в жодній школі не було на той час, як наша медсестра Субота Лариса Миколаївна. Школа була з продовженим днем, діяло 5 груп, нульових клас. Медична сестра відповідала за санітарію, за якість і нормативи приготування страв. Два рази годували дітей, видавали молоко на сніданки, три рази на тиждень – м’ясні страви. Жодної НП в школі не було. Лариса Миколаївна створила медичний кабінет, оснастила необхідними медикаментами, наочністю, працював гурток «Юний медик», випускався «Сан бюлетень». Їх вона сама ілюструвала. Через них учні одержували поради для збереження здоров’я. про якість харчування. Робота нашої медсестри була відзначена РВНО кращою, при ній працювала опорна школа медсестер шкіл району. Спокійна, старанна, вихована Лариса Миколаївна сумлінно виконувала свої обов’язки. За це їй низький уклін.

Дуже дружній, добросовісний був колектив техпрацівниць школи, очолюваний майстром своєї справи з багаторічним досвідом Митрофановим Григорієм Семеновичем.

Це Галюк Тіна Дементіївна, Гончарук Марія Леонтіївна, Побережець Марія Євтихіївна, Тернавська Людмила Павлівна.

Працювали здружено, завжди підтримували чистоту в приміщенні. Це їх рука. Ми щороку проводили ремонт школи.

Тричі наша школа виходила переможницею в змаганні на кращу підготовку школи до нового навчального року. Тричі ми одержували перехідний червоний прапор району.

Наша школа була названа опорною по профспілковій роботі в районі, по проведенню політосвіти працювала «школа молодого директора». За моєї пам’яті в практику роботи шкіл входив входив досвід В. О. Сухомлинського, його ідея трудового навчання. В школі працював трудовий табір «Світанок». Школа мала наділ землі, висівали сорго, робити заготовку на віники продавали. За виручені гроші купили два кольорові телевізори, програвач. Учні заготовляли лікарську сировину, збирали металолом, доглядали за парком, за кладовищем, за могилою загиблих солдатів, висадили фруктовий сад над сільським ставом доглядали за деревами. Школа мала кролів, бичка, пару коней, постійно, щоосені, учні допомагали радгоспу по очистці кукурудзи, а весною всі працівники школи працювали в полях по догляду за буряками, соняшниками тощо.

В своїй роботі педколектив спирався на активну допомогу батьків. Діяли по класах батьківські трійки, гарно працював батьківський комітет школи. Вболівали за роботу школи, за вихованість учнів та їх успішне навчання голови батьківського комітету Батижманський Анатолій Іванович, Рудий Василь Терентійович, Качур Галина Іванівна. Працювала школа молодої матері, діяв батьківський лекторій.

Дбав педколектив і про духовних розвиток учнів. Працював шкільний хор, вокальна група, готувались читці, співаки. Працював драматичний гурток. Керувала ним я. Було інсценізовано казку «Попелюшка», поставили виставу Т. Г. Шевченка «Назар Стодоля», Квітки-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці», відзначали інсценізацією обрядові свята, проводили вечорниці. Активними учасниками драмгуртка були Тіторенко Лілія, Тарасенко Сергій, Животовський Микола, Ладижинська Оксана, Черево Олександр, Добрановська Ольга, Гончар Наталія та інші. Любили діти сцену, самі готували декорації, старались, гордились вдалими виступами. Концерти, вистави учнів були визначною подією в селі. Глядачів приходило стільки, що зал сільського клубу не вміщав.

При школі працював філіал Ульяновської дитячої музичної школи по класу баяна. Тричі на тиждень вчителька музики Муха Світлана Іванівна проводила заняття з майбутніми баяністами. Вчилися гри на баяні 9 учнів. Троє з них стали професіоналами – музикантами ( Качур В., Ровенський О,. Тарасенко С.). Світлана Іванівна створила ансамбль ложкарів, вчила гри на народних інструментах . Її вихованці успішно виступили на концертах, брали участь в олімпіадах на районному рівні.

Цікавим і багатогранним було життя школи. То ж і школа коритувалася авторитетом серед жителів села.

В той час були популярними олімпіади художньої самодіяльності вчителів. В школі організовували хор, танцювальну групу, були свої читці, співаки. Члени педколективу виїздили з концертами в село Кам’яний Брід, давали концери для жителів села. Аж диву дається: серед великого навантаження вчителі знаходили час і для відпочинку. Зростав авторитет школи в селі.

Сільської ради в Шамраївці тоді ще не було, бо ми входили до м. Ульяновки. То ж вся культурна, освітня, агітаційна робота лежала на плечах вчителів.

Прийнявши школу в червні 1977 року в непридатному для роботи стані, потрібно було розпочинати капітальний ремонт, зводити деякі господарські споруди, створювати господарську базу. Тодішній директор Ульяновського цукрокомбінату Фінник Павло Антонович надав суттєву допомогу: найняв бригаду будівельників з м. Умані, виписав необхідні матеріали, сам особисто приїздив, цікавився ходом робіт, проявляв ініціативу. Того ж року було капітально відремонтовано підлоги, класи, в центральному коридорі постелили хрошечну підлогу, відремонтували стелі, добудували веранду до центрального входу, побудовано капітальну зливну яму, туалет, кухню школи оснастили електроплитами, придбали жарочну шафу, потужну електром’ясорубку. Почав працювати шкільний буфет.

Кухар Корнєєва Надія зуміла поставити роботу так, що кухня була визнана кращою і удостоєна грамотою Ульяновського РВНО.

Школа стала середньою загальноосвітньою. Та як би не старався колектив, а приміщення школи старіло, відходила північна стіна, виходили з ладу підлоги, стали ломатися стелі, система водяного отоплення застаріла, раз-по-раз лопались іржаві труби. Настав час вивести учнів з кам’яного приміщення (центральне приміщення школи ще до війни побудували з бутового каменю).

Постало питання будівництва нової школи. 10 років виношувалась ідея будівництва. Та державний бюрократизм( і це за радянських часів) не можна було подолати. Писались листи у всі інстанції, ставилось питання на засіданнях різних Рад, мої поїздки в різні інстанції не увінчувались успіхом, бо місцевий цукрокомбінат (директор Рудь Володимир) був у боргах, не було коштів на будівництво.

Перший секретар райкому КПУ Блідар Володимир Григорович, голова райвиконкому Сольська Галина Денисівна, її заступник Клименюк Володимир Савелійович по справжньому взялися за цю справу. За їх допомогою Кіровоградський обком КПУ вирішив питання будівництва нашої школи за державні капіталовкладення. Було виготовлено проект школи на сучасному рівні: з просторим спортзалом, басейном, теплицею. Розраховано школу біло на 360 учнів. Призначено підрядчика, почались земляні роботи. За моєї пам’яті побудували підвальне приміщення і побудовано перший поверх. Та зміни політичного ладу в країні, різні інші обставини перевели школу в довгобуд.

Моя скромна праця була відзначена: одержала звання «Відмінник народної освіти», нагороджена багатьма грамотами Міністерства освіти УРСР, обкому та райкому КПУ країни, мій портрет було занесено в галерею наставників райкому партії, заносився на Дошку пошани РВНО.

Бути керівником організації – значить все чути, бачити, відповідно відреагувати, відзначити позитивне, навіть найменші досягнення кожного працівника, заохотити на краще.

Саме таким принципом користувалися ми з Валентиною Остапівною в своїй повсякденній роботі.

Окрім основних обов’язків я виконувала ряд громадських доручень: тричі обиралась депутатом міської Ради депутатів трудящих, була членом президії райкому профспілки працівників освіти, членом опікунської ради району, пропагандистом, членом пропагандистської ради райкому партії.

12.05.2011 р.

Руденко Роза Миколаївна народилась в 1931 році. В 1954 році закінчила Донецький педагогічний інститут і з 1958 року працювала в Ульяновському районі, а з 1964 року і до виходу на заслужений відпочинок у Ульяновській восьмирічній школі №3 вчителем російської мови та літератури. Роза Миколаївна виявила себе гарним педагогом, справжнім майстром своєї справи, хорошим, чуйним товаришем. Вона активна учасниця художньої самодіяльності, пропагандист і агітатор.

За багаторічну і сумлінну працю нагороджувалась грамотами обласного та районного відділів народної освіти, Міністерства освіти УРСР. У 1976 році нагороджена орденом «Знак Пошани», у 1977 році – нагрудним знаком «Відмінник народної освіти».

Рішенням загальних профспілкових зборів від 2 грудня 1981 року прізвище Руденко Р. М. занесено до Книги Пошани Ульяновської восьмирічної школи.

Ткач Ніна Гнатівна народилася в 1940 році. В1958 році закінчила Новобугське педагогічне училище та в 1966 році заочний відділ Кіровоградського педагогічного інституту, одержала спеціальність учителя української мови та літератури. В Ульяновській восьмирічній школі працювала з 1960 року спочатку на посаді вчителя початкових класів, а згодом вчителем української мови та літератури. За самовіддану, плідну працю неодноразово нагороджувалась грамотами районного та обласних відділів народної освіти, Міністерства освіти УРСР, Указом президії Верховної Ради УРСР від 18 серпня 1978 року присвоєно почесне звання Заслуженого вчителя України, а згодом

наказом Міністерства освіти УРСР від 18 червня 1982 року присвоєно звання «Старший учитель». Зараз Ніна Гнатівна перебуває на заслуженому відпочинку.

Корніцький Анатолій Тимофійович народився в 1936 році. В 1966 році успішно закінчив Кіровоградський педагогічний інститут ім. О.С.Пушкіна. В Ульяновській восьмирічній школі №3 працював з 1961 року і до виходу на пенсію. Протягом цього часу показав себе як педагог високої кваліфікації, пристрасно закоханий у свою справу. Завдяки зусиллям вчителя в школі було створено кращий в районі спортивний майданчик з нестандартним обладнанням, тенісний корт, волейбольний та баскетбольний майданчики, заасфальтовано бігові доріжки. Сумлінну працю вчителя було відзначено грамотами обласного відділу освіти, Міністерства освіти УРСР та присвоєно звання Відмінник народної освіти УРСР.